Розмови в барі, курча з чорносливом та спеції для серця – 5 нових книг для душевного комфорту

Ви помітили, як усе воно пов’язане – душевне спілкування з добрим сервісом, тихою музикою і зняттям напруги у наш складний час? І мова при цьому всього лише про читання, в якому можна знайти всі переваги духовного життя над його соціальною формою. Саме це дає нам сили вижити і перемогти – гарний настрій, який дарують цікаві книжкові новинки.

Богдан Бедрiй. Критика п’яного розуму. – Гайсин: ТУТ, 2023

…Читаючи цей роман, міркуєш собі, а звідки насправді виникла і з чого виснувалася барна культура в Україні? Звісно, в літературному сенсі, бо суто по життю люди пиячать у всьому світі. Але так, щоб з літературним бекграундом і сякою-такою культурною традицію, ще й дотичною до українського буття… Тобто з глибокою філософією на, здавалося б, мілких місцях. Ну, Гашек згадується, ну Стасюк з Винничуком та Прохаськом. Але так, як у Богдана Бедрія, то це, мабуть, варто згадати «поколіннєві» романи якого-небудь Дугласа Коупленда, а це вже значно західніше, куди українська перекладна думка ще не сягала. А якщо й сягала, то рівно в одному-єдиному видавництві, яке не так щоб часто видає, але завжди перепитує: кому? Хоча, здавалося б, ідея на поверхні. Бо що може бути простіше за класичну історію, просту, як анекдот, який починається, скажімо, так: «Четверо друзів сиділи вздовж барної стійки…» Саме такий заспів має роман Богдана Бедрія «Критика п’яного розуму», чия назва апелює до ще більш класичного трактату, але то таке. Не те щоб обов’язкове, бо все ж таки та сама анотація нас попереджає, що книжка не для рафіновано-цнотливого читача, який існує поза простором і часом, а для тих, хто сприймає сьогодення без показової заангажованості. Ну, наче застільну розмову, або той самий анекдот. «Літр пива допоміг розщедритися на 15 % чайових і таксі. Загалом Петро прагнув економити, однак деякі витрати не контролював. За пів години до домовленого часу він уже сидів на барному стільці й замовляв пінту золотого елю». Бо про що, як не про «анекдотичні» випадки, може балакати в барі той, хто «упевнено рухався до тридцятки, однак його тіло вирішило залишитися в підлітковому стані». Правильно, зокрема про жінок. Але не тільки, що й доводить цей «розмовний» роман про яскравих представників «гільдії наливайок», які бачать світ крізь призму «п’яного розуму». Словом, історія з рідкісного в українській романістиці жанру «барної культури», герої якого блукають поза зоною комфорту в пошуках щастя.

Тейлор Дженкінс Рід. Сім чоловіків Евелін Г’юґо. – К.: Artbooks, 2023

Цей роман так само починається в стилістиці гламурної культури, але, звісно, вищого ґатунку. «- Зайдеш до мене? – Я роззираюся на сусідні столи, тоді знову дивлюся на Френкі, намагаючись зрозуміти, до кого вона звертається. – Це ви мені? — перепитую. Френкі ось-ось урветься терпець. – Так, Монік, тобі. Саме тому я й сказала: «Монік, зайдеш до мене?» – Вибачте, недочула. Френкі розвертається. Я хапаю блокнот і йду за нею. У Френкі є щось незвичайне. Важко сказати, що вона відповідає традиційним стандартам краси — у неї грубі риси обличчя, широко посаджені очі. Проте від неї не можливо відвести погляд. Ви будете дивитися і захоплюватися. Френкі — одна з причин, чому я влаштувалася сюди». Тож за сюжетом, Евелін Г’юґо, у минулому голлівудська ікона кіно, нарешті готова пролити світло на своє гламурне і скандальне життя. Але коли задля цієї мети вона обирає нікому невідому репортерку з журналу Монік Грант, це дивує всіх, а найбільше – саму Монік. Чому вона? Чому зараз? Сповнена рішучості використати цю можливість, Монік вислуховує історію життя кінодіви. Від її шляху до Лос-Анджелеса у 1950-х до рішення залишити шоу-бізнес у 80-х і, звичайно, про сім чоловіків у житті Евелін. Акторка розкриває правду про нещадні амбіції, несподівану дружбу та велике заборонене кохання. Монік починає відчувати справжній зв’язок із легендарною зіркою, та коли історія наближається до завершення, стає зрозуміло, що життя Евелін перетинається з її власним, трагічно й невідворотно. Слід додати, що роман: тримався у списку хітів «The New York Times» протягом 54 тижнів, його продажі роману у світі перевалили за два мільйони примірників, а права на екранізацію придбав стримінговий сервіс Netflix.

Маржан Сатрапі. Курча з чорносливом. – Житомир: Видавництво 2023

« – Як твої справи? – запитують в героя цієї книжки. – Як бачиш, досі живий. – Як то кажуть, щоб жити, мало бути живим». А що ж треба для повноцінного життя, спитаєте ви? На це питання відповідає авторка цієї книжки, відома коміксистка і режисерка, яка з притаманними їй гумором, проникливістю та уважністю розповідає несамовиту історію про одного з найвідоміших іранських гравців на тарі, який віддає своє життя музиці та коханню. То невже у цьому полягає відповідь на вічне філософське питання. Хай там як, але у листопаді 1955 року Нассер Алі Хан, двоюрідний дідусь авторки, шукає новий інструмент: його улюблений тар був зламаний. Але жодна заміна не звучить належним чином. З розбитим серцем Нассер Алі Хан вирішує, що життя більше нічого не варте. Тож він лягає до ліжка, відрікаючись від світу та всіх його принад. Знайомий сюжет з класичного «міфологічного» життєпису, чи не так? Утім, дивовижно бачити, скільки складності та оповідної винахідливості Сатрапі вкладає у свої образи, ось чому «Курча з чорносливом» — найвигадлиівіша і багатошаровіша з її історій, в якій тасуються минуле, теперішнє та майбутнє. Чудові малюнки аторки поєднуються з точною, але гнучкою прозою, яку вона використовує, пристосовуючись до своїх численних ролей освітянки, фольклористки та внучатої племінниці, як свідчить про це диво західна преса.

 

 

 

Андрій Гудима. 69 спецій для Серця. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2023

Згідно ідеї, викладеної у цій незвичній книжці, «ніяка праця не вартує витраченої секунди, якщо вона не приправлена головною спецією із тут описаних». Тобто усе минуще, а Любов — ніколи не перестає і не минає. І саме це наповнює життя справжнім смаком. Тож у цій книзі – кулінарні секрети й таємниці досвіду Андрія Гудими – Майстра, Воїна Світла, який прагнув ділитися зі світом знаннями і любов’ю до всього. Автор не встиг побачити власну книгу, віддавши за свою країну життя. Життя, яке надзвичайно любив. А яка головна спеція вашого життя? Чим і як ви присмачуєте страву свою на щодень? Яка вам сіль пасує? А який перчик? А ягідка? А гриб ви як готуєте? А тісто?! Не вмієте тісто?! То ось же! Ось прочитай, Серце, як тобі бути, як тобі жити, слухати Ластівок, ловити моменти, вибирати спеції, давати лад у кухні, готувати, шанувати, частувати і… смакувати щастя. Смакувати щастя, попри все. Наприклад, у такому, здавалося б, простому рецепті, з якого починається ця книжка. Отже, «Букети гарні». «Невеликий букетик, який зазвичай додають до бульйонів та інших варив, – нагадує автор. – Традиційно складається з пагонів чебрецю та петрушки, обгорнутих лавровими листками. Проте ніхто не забороняє додати інших трав або й корінців. Я особисто люблю селеру у всіх її проявах, тому можу додати її листочки. Дехто додає чабер, хтось і корінь петрушки примудряється прив’язати. Обов’язково перев’язувати букетик нейтральною білою ниткою (ми ж пам’ятаємо пригоду Бріджит з синьою стравою). Але май на увазі, що в ресторанах Франції крутитимуть носом від твого бульйону з таким букетом. Невеличкий нюанс, який тобі у цьому допоможе, — букетик одноразовий (як | чайний пакетик, бгг). І його треба витягувати зі страви перед подачею. І ось без візуальних доказів нехай тоді ці кулінарні сноби вгадують, що саме ти там додала».

Т.Дж. Клюн. Дім у волошковому морі. – К.: ArtHuss, 2023

Наразі перед нами сучасна феєрія, яка невимушено наштовхує на роздуми про природу добра і зла, про муки вибору, про щастя, несправедливість і норми, накинуті нам іншими. За сюжетом, Управління магічної молоді відстежує усіх дітей із надприродними здібностями, намагаючись, утім, їх контролювати, утримуючи в притулках подалі від пересічного люду. Один із таких – найзагадковіших – притулків причаївся на острові Марсіяс серед неозорого океану. Саме сюди командирують Лайнуса Бейкера з інспекцією найвищого рівня секретності. ««- 0 Боже, – прошепотів Лайнус Бейкер, витираючи піт із чола. – Це неймовірно, – починається ця цікавезна історія. – Він захоплено споглядав, як високо над головою одинадцятирічної дівчинки на ім’я Дейзі левітували дерев’яні брусочки, що оберталися повільними, концентричними колами. Це тривало з добру хвилину, а тоді брусочки поволі опустилися на підлогу. Рівень контролю був приголомшливим. – Зрозуміло, – промовив Лайнус і щось швидко занотував у своєму блокноті». Тож цей самий інспектор натрапляє на дітей в подобі духа лісу, гномиці, віверна, пса-перевертня Та попри незвичну зовнішність, яка насторожує, ба навіть відлякує звичайних людей, у душах цих створінь зростають і плекаються людяність, чуйність і доброзичливість, яких так бракує у сьогочасному жорстокому й прагматичному світі. Утім це ще не всі дивацтва цього загадкового притулку. Інспектор Лайнус іще має довідатися, що криється за дверима закинутого підвалу та які таємниці приховує директор притулку Артур Парнас, який хвацько зодягається у строкаті костюми та картаті шкарпетки, що постійно визирають із черевиків.

 

Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Вона