Голоси дітей і таємна історія перемоги – 5 важливих книг весни

Весна – це завжди відродження, надія, перемога. Зокрема у цих книжках – це відродження мирного існування, надія на світле майбутнє, перемога над ворогом у сьогоднішній війні. Автори книжок роблять акцент на головному – на продовженні нашого життя, яке неможливо поставити на паузу.

Війна голосами дітей / Благодійний фонд «Голоси дітей». — Київ: ТУТ, 2023.

Жодна дитина в світі не мала б зазирати в очі війни. Та мільйонам українських дітей доводиться переживати цей досвід тут і зараз. Про що в цей момент думає дитина? Що її бентежить, а в чому вона бачить порятунок? Як змінилися її мрії і про що тепер її життя? Ніхто, крім самих дітей, не може дати відповіді на ці питання. Їхні чесні і емоційні слова стали основою книги, яку команда благодійного фонду «Голоси дітей» видала до річниці повномасштабного вторгнення.

«Війна голосами дітей» — це книга-свідчення, книга-маніфест, книга-надія. До неї увійшли близько 100 зворушливих цитат, які демонструють дитячий погляд на війну. Деякі з них лякають, деякі розчулюють, а деякі навіть веселять, — усі різні, та байдужим не залишає жодна. Кожну цитату проілюстрували дизайнери, художники, фотографи та митці з різних куточків світу. «Мир — це коли все красиво. Війна — це коли серце розламується» (Рафаель, 6 років). «Мамо, чому дорослі замість того, щоб захищати діток, у них стріляють? Вони ж беззахисні» (Максим, 6 років). «Війна думає, що вона сильна. Вона помиляється: самий сильний — Бог» (Євгенія, 4 роки). «Ми — українці, ми не здаємося», (Женя, 9 років). Щоб допомогти дитині — потрібно почути її голос. Саме це зробили творці, видавши книгу українською та англійською мовами. Так голоси українських дітей зможуть почути не тільки в Україні, а й в усьому світі. Голова фонду «Голоси дітей» Олена Розвадовська підкреслила: «У цій книзі ми хотіли зробити акцент на продовженні дитинства попри все. Адже дитинство не можна поставити на паузу через війну. Життя триває, надія є — і це те, що нас усіх тримає. Голоси дітей мають бути почуті. Вони поруч із нами проживають і біль, і втрати, і розлуку, але так само не припиняють відчувати радість, переосмислювати цінності буденних речей, любов, повагу».

Анастасія Дмитрук. Очі Маріуполя. Українські супергерої. Азовсталь. – К.: Наш Формат, 2023

Важко переоцінити вагу цієї унікальної книжки, яка – відбиток живої історії, що творилася у нас на очах. Це уривки з листування та дзвінків, фото та історії героїчних оборонців, малюнки, які присвячували їм кохані та митці з усієї країни, вірші Анастасії Дмитрук. «Наша місія — показати світу, що захисники України це не уявні бойові одиниці, а цілком реальні красиві, закохані, живі люди, які сьогодні захищають безпеку всього демократичного світу», – пояснюють нам суть проєкту. Це, по суті, живий нерв, бриніння якого чули стіни зруйнованої «Азовсталі», симфонія любові й життя, складена з повідомлень, які надсилалися з оточеного гарнізону, з почуттів, застиглих у лініях малюнків коханих. Розказують, що цей проєкт почався одного весняного дня, коли Анастасії Дмитрук написала мама хлопця, який у той момент перебував в оточенні на «Азовсталі», і попросила розказати про нього через сторінки в соцмережах. Щоб про долю її сина дізналося якомога більше людей. А потім написала інша мама, і ще. І тоді Анастасія пообіцяла їм зробити все можливе, аби про їхніх дітей дізнався цілий світ. Так народилася ідея цієї книжки. «Я безмежно вдячна команді, яка працює над проєктом “Очі Маріуполя” — зауважує авторка, – працює завзято, віддано, хтось під обстрілами, хтось в укритті або бігаючи по кав’ярнях у пошуках світла та інтернету. Так зійшлося, що всі учасники нашої команди зараз в Україні. Удома. Завдяки воїнам, які захищали, захищають і будуть захищати нашу землю, і серед них — оборонцям Маріуполя».

Марі-Жозе Одерсе. Впевненість в собі: інструкція з використання. – К.: Каламар, 2023

Ця книжка, написана досвідченою експерткою з комунікацій – справжній скарб для не впевнених у собі людей, зокрема – підлітків. Вона спонукає їх до роздумів і стане у пригоді протягом насиченого й непростого періоду життя, коли виникає так багато нових запитань. Наприклад, як почуватися комфортно у власному тілі та з іншими людьми? Авторка розмірковує на одну з найбільш актуальних тем у підлітковому віці і дає вразливим тінейджерам відповідь на актуальні запитання їхнього життя. Невже воно таке специфічне, спитаємося ми? Насправді проблеми, які підіймаються у цій книжці, притаманні не лише підлітковому віку. У будь-якому разі, книжка допомагає зрозуміти, що нестача впевненості в собі турбує кожного і кожну, допомагає не зациклюватися на власних переживаннях, а подивитися на проблему ширше. Авторка звертається до читачів сучасною, зрозумілою мовою, без нав’язування і повчань, чим викликає довіру. Вона викладає курси з комунікації і спілкування в університетах, приватних компаніях, державних установах і школах безперервної освіти, а також навчає мистецтву ефективних текстів, публічних виступів, правил спілкування в соціальних мережах. Своїми сильними сторонами називає потужне синтетичне мислення, здатність слухати і розуміти потреби інших людей, професіоналізм, точність, емпатію, відкритість та ентузіазм.

 

 

 

 

Джулі Сміт. Чому мені раніше цього не казали? Стратегія спокійного життя в буремні часи. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2023

Перед читанням цієї книжки варто згадати, що життєві проблеми й турботи повсякчас розхитують емоційний фон та психічне здоров’я. Тож її авторка, клінічна психологиня з великим досвідом роботи, чудово розуміючи цей стан, тримає у своєму арсеналі набір терапевтичних інструментів для подолання будь-яких життєвих негараздів, критики, депресії, демотивованості, для зміцнення впевненості в собі та психологічної стійкості навіть у найважчі часи. Її праця допоможе пояснити свій поганий настрій, врятує від емоційних пасток, яких треба стерегтися, підкаже, як змусити стрес працювати на себе та що робити з тривогою, а також як змусити себе щось робити, коли бажання немає, і підтримувати почуття мотивації в інших. «Це не терапія, – застерігають нас. – Це набір інструментів, кожен з яких годиться для того чи іншого виду роботи. Неможливо навчитися користуватись ними всіма одночасно, тож не слід і намагатись. Оберіть розділ, що стосується саме тих проблем, з якими ви зіткнулись, і спробуйте застосувати на практиці те, про що в ньому йдеться. Потрібен час, щоб навчитись ефективно використовувати кожен метод, тож не здавайтесь, не облишайте спроби. Одним-єдиним інструментом дім не збудуєш Кожне завдання вимагає особливого підходу. І, хай якими би вправними ви були, деякі перепони просто набагато складніші за інші». Тож варто спробувати, адже психічний добробут так само важливий, як і фізичний. Тим паче, у теперішні важкі часи.

Таня Стус. Таємні історії маленьких і великих перемог. – К.: Книголав, 2023

Авторка цієї книжки – відома дитяча письменниця Таня Стус, яка разом із сімейною психологинею Світланою Ройз створила актуальний для нашого сьогодення культурний продукт. Десять оповідань із терапевтичним ефектом про досвід проживання дітьми подій російсько-української війни. Кожна з історій, ілюстрованих Мартою Кошулінською, складається з двох частин: реалістичної та казкової, – що дозволяє показати певну ситуацію та знайти спосіб подивитися на неї крізь призму казкового сприйняття. «Історія яку розповів годинник», «Історія, яку розповів мамин рюкзак», «Історія яку розповіла темрява», нарешті, «Історія яку розповів уламок ракети» та «Історія, яку розповіла сирена». «Коли вже просто немає слів, мусимо їх знаходити та промовляти до своїх дітей. Мусимо бути для них видимими й відчутними, надійними сяючими маяками», — зазначає Таня Стус. «У [цих] казках оживають і розповідають свої історії квіти, рюкзак, навіть страшна ракета. За допомогою цих посередників дитина отримує можливість м’яко торкнутися спогадів і можливих тривог та обережно вирушити до зцілення, – додає Світлана Ройз. Загалом в оповіданнях обережно та делікатно зображуються теми втрати дому, переїзду, адаптації, емоційних переживань, агресії, суму за рідними речами, мінної безпеки, сприйняття інвалідності або загибелі воїнів, очікування на перемогу. «Мама нахиляється до самого вушка дівчинки й таємниче каже: – Першої ночі, як ми лягали тут спати, я була дуже втомлена, – дізнаємося ми про історію маленької Лянки в одному з оповідань. – Пам’ятаєш, як довго ми їхали? Тоді я не встигла познайомитися з годинником, бо миттю заснула. Може, навіть раніше за тебе. І кожну наступну ніч мені здавалося, що годинник хоче дещо розповісти. Тому тепер я уважно слухаю його цокання». Мама легенько цьомнула Лянку в чоло. Ліве вушко дівчинки, здається, уже знайшло найзатишніше місце на подушці А праве… Праве прислухалося до голосу годинника. Стриманий, неспішний. Він старанно притишував усі свої гвинтики та пружинки, щоб не бути надто дзвінкім. Та мовчати він не міг».

Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Вона