“Манк” – розкішне повернення Девіда Фінчера

4 грудня на Netflix вийшов новий фільм Девіда Фінчера і перший через 6 років після виходу фільму “Загублена”.

Манк – це прізвисько головного героя Германа Манкевіча, яким він сам просить себе називати. Герман реальний і один з найуспішніших американських сценаристів 30-х і 40-х років, вершиною кар’єри якого став сценарій до фільму “Громадянин Кейн”, який на думку величезної кількості людей і авторитетних видань “кращий фільм усіх часів”.

Фільм абсолютно прекрасний, можливо одна з найвишуканіших робіт Фінчера, але є великий нюанс! Це саме той випадок, коли перед переглядом просто необхідно зануритися в контекст (як мінімум подивитися “Громадянин Кейн” і почитати про Германа) або хоча б прочитати цю рецензію. Інакше фільм для вас може перетворитися на купу незрозумілих діалогів між людьми, значущість яких ви не усвідомлюєте і найголовніше не розумітимете навіщо взагалі старатися це робити.
Фінчер показує нам ті самі 2 місяці з життя Манкевіча, коли він трудився над сценарієм “Громадянина Кейна” за запитом молодого, але вже зоряного режисера Орсона Уелса. Якраз перед цим, Герман потрапляє в страшну аварію і майже увесь цей час буде прикутий до ліжка через перелом ноги. Але Орсон забезпечує Германа усіма необхідними зручностями, є навіть помічниця, яка друкує текст на машинці замість Германа.

Паралельно, нам показують флешбеки з життя сценариста. Все неспроста, так як абсолютно всі згадки які ми побачимо – це моменти з життя Германа, які привели його в наслідку до написання своєї кращої роботи, за яку він згодом ще й отримає Оскар. Все крутиться навколо Вільяма Рендольфа Херста, людини з якої і був написаний образ Кейна. З ним він знайомиться з допомогою його коханки Меріон Девіс, яку віртуозно зіграла Аманда Сейфілд. ”Манк” не стільки фільм про створення “Громадянина Кейна”, скільки про обставини, які надихнули його на написання сценарію.

Тут потрібно окремо говорити про Гері Олдмана, який зіграв Манкевіча. Нехай Гері зовні і не дуже схожий на справжнього Германа, але грає просто чудово. Мені здається, що ця роль – подарунок для класного актора і Олдман скористався ним на всі 100. Деякі видання вже говорять, що це його найкраща роль. Також сильне враження залишили дві другорядні ролі. Аманда Сейфілд грає вже згадану Меріон Девіс і Лілі Коллінз грає ту саму помічницю. Для Аманди ця роль взагалі може стати переломним моментом у вигляді трансформації з актриси ромкомів в виконавицю більш серйозних ролей.

Сам фільм дуже красивий і надихаючий. Повністю чорно-білий, що зроблено абсолютно спеціально для того, щоб ви відчули ніби дійсно дивитесь кіно 40-х років. І все це реалізовано бездоганно оператором Еріком Мессершмідтом, який використовує спеціальні техніки і навіть лінзи для того, щоб був невеликий ефект розмитості, який був притаманний фільмам того часу. Музика Трента і Аттікуса Росса – чудова. Я б навіть сказав, що вона не зовсім корелює з фільмом, адже сама картина доволі холодна, а музика дуже приємна і тепла, але потім розумієш, що в цьому і задумка.

“Манк” – нетиповий фільм для Фінчера. В основному Девід тяжіє до гостросюжетних трилерів і детективів, тут же просто повість, без запаморочливих загадок і кульмінацій. Просто історія однієї людини, але в цьому то геніальність і талант Фінчера, зняти фільм про вічно п’яного сценариста не менш цікаво, ніж про маніяка-вбивцю який тримав у страху всю країну ( “Зодіак”).

Щоб зрозуміти наскільки це важливий фільм для Фінчера потрібно знати дві важливі деталі. Перша – режисер мріяв зняти фільм про Манкевіча ще з 90-х, але тоді не вийшло і Девід повернувся до нього тільки зараз, через 20 років. Друга – сценарій до фільму написав його батько – Джек, який помер в 2003-му році. Так що це дуже особиста історія для Фінчера, його батько сценарист і фільм про сценариста.
Девід чудово показав себе в новому жанрі і це не кінець експериментів, фільм вийшов на Netflix, з яким він уклав ексклюзивний контракт на 4 роки, якраз аргументувавши це тим що “хоче пробувати різні речі”. Щож, “Манк” – це чудовий старт, який найімовірніше призведе до номінацій на Оскар і можливо перемоги, що було б символічно, так як вкінці фільму ми бачимо головного героя з Оскаром в руках.

Автор Юрій Мазагаєв